QR-код виглядає як набір чорних і білих квадратиків, але насправді це мініатюрна «карта» інформації. Кожна маленька фігура — одиниця даних. Чорний квадрат = 1, білий = 0. Разом вони формують довгу послідовність нулів і одиниць, яку пристрій-зчитувач уміє розпізнавати.
Коли ви наводите камеру на QR-код, перше, що робить смартфон або сканер, — шукає три великі квадрати у кутах. Вони допомагають визначити, де код починається, як він повернутий і якого розміру. Після цього камера ділить зображення на маленькі клітинки й фіксує, які з них чорні, а які білі. Так формується цифрова сітка, де кожна клітинка перетворюється на біт інформації.
Далі алгоритми зчитують цю сітку за суворою схемою: спочатку перевіряються службові зони — маленькі ділянки, які підказують пристрою, як інтерпретувати дані. Потім бінарна послідовність розбивається на байти й зіставляється з символами за допомогою кодування. Кожна група квадратиків перетворюється на літеру, цифру чи інший знак, а набір байтів складається у читабельний текст або посилання.
Якщо частина QR-коду пошкоджена або закрита, у справу вступають вбудовані алгоритми виправлення помилок. У QR-код спеціально включені додаткові «надлишкові» дані, які дозволяють відновити відсутні біти. Тому навіть якщо шматочок коду прикритий наліпкою або розмазаний, сканер усе одно видасть повний текст.
У підсумку процес виглядає так: камера фіксує зображення → алгоритм перетворює квадратики в нулі та одиниці → байти зіставляються з символами → на екрані з’являється текст, посилання або команда. Проста клітинчаста сітка на папері перетворюється на корисну інформацію всього за частки секунди.